«Хіба ж таке буває?» - здивувалась Килина, вкотре побачивши у дзеркалі свої різні (одне каре, а інше зелене) очі. Так, щиро й не награно, вона дивувалася декілька разів на день вже протягом тринадцяти років. Килина повільно і ретельно розчісувала волосся великою м’якою щіткою. Поки вона розділяла пасма, мала змогу роздивлятися Іру, свою старшу сестру, що сиділа біля столу і зосереджено звіряла рахунки за комунальні послуги. Поки Іра була єдиною сталою величиною в житті Килини. Її особиста константа, як в фізиці. Знання про неї можуть уточнюватися, але її значення відносно інших сталих величин, не змінюється. Іра була гарантом Килининого існування. Від того, що вона робила саме тепер, залежала наявність гарячої води в наступному місяці. Килині це було життєво необхідно, тож вона не відволікала старшу сестру. До того ж розчісування займало багато зусиль.
Розглядати Іру було цікаво, вона мала тонку прозору шкіру, тож вся була вкрита блакитними, ледь помітними, лініями судин. Вона була сухою і блідою, її обриси не мали м’яких ліній, вона вся не мала нічого м’якого. Її рухи були різкими і несподіваними, у Килина навіть тіпалося око, коли Іра раптом поверталася, або стрімко підіймала голову. Гострі лікті довгих Іриних рук утворювали чіткі кути. Килина розчісувалась і думала, що саме такими мають бути люди, які про все піклуються. Блідими, гострими, непривабливими - так набагато зручніше.
Кімната була заповнена електричним світлом, що відбивалося від численних лискучих поверхонь шаф, секретерів, сервантів, Килининого волосся. Іра не бачила її, але достеменно знала, що вона стоїть зараз позаду неї біля дзеркала і розчісує своє волосся. Повільно і плавно ковзає щіткою вниз, потім пригладжує пасмо рукою. Іра заздрила Килининому волоссю, кольору темного лакованого дерева, щокам, шкірі, що мала здоровий відтінок, пухким ногам і грудям. Іра заздрила всьому Килининому життю, і робила все можливе, аби заздрити ще більше: купувала їй нові речі, вчила її доглядати себе, виконувала всі побутові справи. У дитинстві у Іри був акваріум із єдиною рибою. Якось вона зачепила його рукою, він впав, скло розбилося, Іра порізала палець і побігла змивати кров. Риба опинилася на підлозі, вона кілька хвилин тіпалася, намагалася знайти воду і врешті здохла на мокрому килимі. Іра завжди згадувала про ту рибу, коли хотіла врешті влаштувати своє життя. Риба у спогадах мала Килинине обличчя.
Килина відклала щітку, подивилася на себе у дзеркало, знову примітила свої різні очі і пішла спати. Дуже добре, що Іра завжди все знала і могла. Вона завжди була на тринадцять років старша, завжди на тринадцять років відповідальніша, мудріша і досвідченіша. Її можливості, знання і вміння збільшувалися пропорційно до потреб, питань і бажань Килини. «Це ніби купити в дитинстві чоботи, які ніколи б не зношувалися, росли б разом з ногою і міняли б фасон відповідно до сезонної моди» - думала Килина. «Але так не буває» - підсумувала і заснула.
Іра вимкнула лампу і зникла. Снилася риба з Килининою головою і у чоботах. Спочатку вона тіпалася на килимі, а потім перевернулася і встала на плавці як на ноги. Іра сміялася уві сні.
