215 сторінок в голові жінки. 215 сторінок у вирі пам’яті. Пам’яті про те що було і про те, що буде; пам’яті про реальність і марення; пам’яті, як сенсу життя і постійного невпинного процесу. 10 років в голові «доньки Єрусалиму», Хани Гонен. Та я не наважуся назвати її головною героїнею книги. Вона і є цією книгою. Ми читаємо жінку. Основна сутність її, як і будь якої книги, -в середині, у хвилях роздумів, відображень, почуттів і бажань. А обкладинка - - лише прикриття, що є мізером для людини, яка живе в собі.
На обкладинці книги-жінки два чоловічих імені. По-перше це Амос Оз - автор цього твору. Ізраїльський письменник, номінант Нобелівської премії. "Якби мені дали одне слово для характеристики моєї літературної творчості, то я б відповів: родини. Якби мені дали два слова, то я б відповів: нещасливі родини. Якби мені дали три слова, то я б сказав - прочитайте мої книги" - каже Амос Оз і дещо стає зрозумілішим. Друге чоловіче ім`я - в самій назві роману - "Мій Міхаель". Початок і кінець розповіді мають причиною саме цього чоловіка. Він присутній у всьому тексті, приховано, глибоко, але дуже вагомо впливаючи на всю Хану. Але чи є він більш реальним за марення героїні? І чому вона з байдужістю ставиться до багатьох, важливих на думку більшості, речей? І взагалі.... Як? Навіщо? І заради чого?....
Книга Амоса Оза, яку я навряд чи назвала б захопливою, ставить безліч питань і майже не дає відповідей. Але іноді те, що ми ставимо собі питання, важить набагато більше, ніж будь яка відповідь. Чи не так?
Комментариев нет:
Отправить комментарий